О С О Б И С Т И Й    К А Б І Н Е Т
П О Б У Т О В О Г О  С П О Ж И В А Ч А

С П Л А Т И Т И    O N L I N E
О С О Б И С Т И Й    К А Б І Н Е Т
С П О Ж И В А Ч А -

Ю Р И Д И Ч Н О Ї    О С О Б И

Мама солдата: «Людяність колег-енергетиків долає черствість навколишнього світу»

Реалії сьогодення такі, що справжню громадянську позицію потрібно доводити добрими справами, а не голослівними промовами чи безглуздими обіцянками. І в стократ цінніші ті гарні вчинки, якщо йдуть вони від щирого серця та добрих помислів. Керівництво та профком галузевої профспілки ПАТ «Волиньобленерго», попри непростий час та труднощі, вирішили допомогти сім’ям тих працівників підприємства, які відчули на собі подих війни в зоні АТО.


Цього разу працівники профкому галузевої профспілки ПАТ «Волиньобленерго» завітали у Маневичі до Марії Федорівни Синиці – мами Петра Синиці, який з 11 квітня перебуває в рядах збройних сил України. Зустрілися із нею просто на її робочому місці – в районній лікарні, де пані Марія трудиться впродовж 25 років в інфекційному відділенні. Сказати, що згорьоване материнське серце зраділо гостям, - то нічого не сказати. У нотках голосу жінки аж бриніли переживання та водночас гордість за сина, який ось уже понад півроку є не тільки її чадом, а й сином усієї країни, цілісність якої захищає.

- Ви не уявляєте, наскільки мені приємно, що про Петра не забувають його співробітники, - зізнається, посміхаючись крізь набубнявілі на очах сльози, Марія Федорівна. – Якщо чесно, то я ні від кого не чекала ніякої допомоги, адже сина споряджали за кошт сім’ї. Усе - від шкарпеток і берців до термобілизни та військової форми – купували самі. А тут, наче сонечко з-за хмар у погану погоду, звістка про те, що профком хоче фінансово допомогти. Крім того, з підприємства постійно телефонують колеги-енергетики й питають про здоров’я їхнього електромонтера Петра та чи щось потрібно. Тому хочу просто від усієї душі подякувати за те, що ваша людяність долає черствість навколишнього світу.

Переконувати мудрих людей, що така допомога може бути рятівною соломинкою не лише для солдата, а й для його родини, не треба. Понад те, пошматоване болем материнське серце не завжди витримувало тягар, який накинула на її плечі примхлива тітонька доля. Після того, як Петро одягнув військову форму, жінка тричі лежала у лікарні. Тричі у доволі неприємному стані, проте тричі любов до дітей змушувала оговтуватися. Тож розуміє вона, що далеко не все їй розповідали із подій у східних областях.

Однак хай як важко було, Марія Федорівна жодного разу бодай натяком не дорікнула синові за його сміливість. Він єдиний із села Северинівки, хто став на захист батьківщини. І навіть коли у вересні була десятиденна відпустка, то Петро Синиця навіть не допускав такої можливості, щоб залишитись удома.

Зараз наш солдат перебуває у розташуванні військової частини у Володимирі-Волинському. На вихідні його відпускають додому, але він не може всидіти вдома – біжить до побратимів та колег у РЕС. І хто як не випитує Синицю про події в зоні АТО, він усім відповідає: «Не переживайте, все у нас буде добре. Патріотів, що люблять рідну землю, набагато більше, ніж ви собі уявляєте».

То хіба ж із такими хвацькими козаками нас можливо здолати? Та ніколи.