О С О Б И С Т И Й    К А Б І Н Е Т
П О Б У Т О В О Г О  С П О Ж И В А Ч А

С П Л А Т И Т И    O N L I N E
О С О Б И С Т И Й    К А Б І Н Е Т
С П О Ж И В А Ч А -

Ю Р И Д И Ч Н О Ї    О С О Б И

Курінь «Волиньобленерго» відсвяткував річницю битви під Берестечком

Чомусь у всі часи так повелося, що сусідні народи не тільки мали претензії до України як нації, а й постійно намагалися сплюндрувати, знівечити та переписати на власний розсуд її історію. Вочевидь, надто вона муляла своєї оригінальністю, щирістю та рвінням до волі й справедливості. І автентичність ту за будь-яку ціну намагалися та намагаються підпорядкувати  чомусь чужому та вторинному. Обов’язок же кожного, хто вважає себе патріотом рідної землі не лише шанувати, а й берегти справжню історію нашого краю.

До однієї з таких сторінок історії, до яких приклали руку прикормлені  горе-науковці, належить битва під Берестечком. Либонь, це одна з найбільш неоднозначних і загадкових тем. У свідомості більшості патріотів – це осередок вольності та безмежної мужності нашого козацтва і селян часів Визвольної війни 1648–1651 років. Але якщо це так, то чому совітські ідеологи дозволили спорудити музей та навіть ввести діяння Богдана Хмельницького у шкільні підручники? Напевно, сталося так тому, що тогочасна Польща почала потихеньку вириватися з «дружньо-соцтабірних» обіймів старшого брата. Ото й випала нагода ще більше ствердити в уявленні українців те, що поляки – вороги й зрадники. А що може більше розпалити люту ворожнечу між етносами, ніж пролита кров? Тому радянські квазіісторики й подавали дані про те, що під час битви загинуло понад 30 тисяч козаків, а решті вдалося врятуватись втечею. Однак якою була насправді та битва?

А де можна краще з’ясувати усі подробиці, ніж безпосередньо на місці Берестецької битви? Там вам і місцеві краєзнавці, і колоритні козацькі організації, і сама місцина, попри зовнішню мовчазність, може повідати ой як багато. Варто тільки уважно послухати… Саме тому кілька десятків працівників ПАТ «Волиньобленерго» вирушило на святкування 364-ої річниці в село Пляшеву, що на Рівненщині. Понад те, такі поїздки завжди були традицією, адже над табором «Козацького стрілецького братства» майорить стяг куреня під назвою «Волиньобленерго».

А яку фантастичну мандрівку у минуле та історію видів зброї провів для волинських енергетиків отаман Володимир Перчук! Вишукана одіж, шкіряні чоботи, вуса, як у справжнього козарлюги, надзвичайно цікава оповідь та (головне!) – демонстрація! Та що там, слухачі із затамуванням подиху дізнавалися переваги шаблі над мечем, подовгастої кулі над круглою (і навпаки) й споглядали над цікавущим процесом заряджання та пострілу з пістоля. Коли ж справа дійшла до гармати, то генеральний гарматний дозволив стрілити гостям. І хоча у вухах потім кілька секунд «цвірінькали горобці», задоволення било через край.

Потому всі охочі мали змогу побувати у Свято-Георгіївському соборі Національного історико-меморіального заповідника «Поле Берестецької битви». Сказати, що там панує якась с особлива незвідана атмосфера, - то нічого не сказати. Але ще більш магічних дух витає на місці, де отаборився 364 роки тому Богдан Хмельницький, де 300 козаків прикривали відступ війська, де загинув останній козак….

Оточений ворогами, він так глибоко відійшов у болото, що і човном прикривався, і ледве вже не голіруч бився. Це при тому, що отримав чотирнадцять поранень! Маємо навіть писемну згадку про цього героя, якому вражений Ян Казимир запропонував життя. Француз П’єр Шевальє, який тоді служив полякам, написав: «Серед болота скупчилися триста козаків і хоробро оборонялися проти великого числа атакуючих, які натискали на них звідусюди. Щоб довести своє зневажливе ставлення до життя, яке обіцяли їм дарувати, вони витягали зі своїх кишень та чересів усі свої гроші та кидали їх у воду. Нарешті, повністю оточені, вони майже всі загинули, але довелося з кожним із них вести довгий бій. Залишився один, який боровся проти всього польського війська, він знайшов на болотяному озерці човна і, прикриваючись його бортом, витримав стрілянину поляків.

Витративши весь свій порох, він узяв свою косу, якою відбивав усіх, хто хотів його схопити. Якийсь москаль напав на нього з такою ж зброєю, але не міг нічого вдіяти і, незважаючи на свою меткість, ледве уникнув, щоб той не перерізав його навпіл. Тоді шляхтич із Цехановщини та якийсь німецький улан, вважаючи, що москаль не дасть собі з ним ради, кинулись у воду по шию і знову почали бій. Козак, хоч і пробитий чотирнадцятьма кулями, зустрів їх ще з більшою завзятістю, що дуже здивувало польське військо і навіть його королівську величність, в присутності якого закінчувався цей бій. Король дуже захопився хоробрістю цієї людини і наказав крикнути, що дарує йому життя, якщо той здасться. На це останній гордо відповів, що він уже не дбає про те, щоб жити, а лише хоче вмерти, як справжній вояка. Його убив ударом списа інший німець, який прийшов на допомогу атакуючим».

Якісь незрозумілі неслухняні мурашки, що кочували зі спини до коренів волосся і навпаки, наче навіювали у свідомість ті давні часи. Справді, перебуваючи у тих болотах, мимоволі починаєш уявляти, як розгорталися події та наяву бачиш, що навіть географічно більш вигідна позиція була в Яна Казимира. А ще «підливав олії у вогонь» місцевий краєзнавець Олег Дергай, який дуже захопливо оповідав та майстровито показував, мовляв, тут стояли українці, там – поляки, звідти чкурнула татари, а тудою відступали наші.

Зараз на пагорбі посеред болотистих берегів, де був табір козаків, встановлено великий кам’яний хрест, а поряд – кількапудовий камінь з викарбуваною цифрою 300.

Упродовж тривалого часу між істориками різних наукових шкіл точилися дискусії щодо чисельності козацького війська, кількості татар та масштабів королівської дружини. Польські вчені наводили цифру 300 тисяч, бо за свідченнями очевидців, король призвав до лав армії кожного сьомого підданого. Однак більш реальними є таки 200 тисяч, адже знайшлися документи, в яких зафіксовано, що річку Стир перейшло 100 тисяч жовнірів-шляхтичів та стільки ж озброєних слуг.

Також сучасні дослідники вважають надто перебільшеною кількість татар. Ну ніяк не могло їх йти 30–40 тисяч, оскільки навіть в найважливіші походи йшло максимум 10 тисяч. Щоправда їхня сила була в тому, що фактично всі вони були кінні. Виходить, що і значимість відходу з поля бою також дуже перебільшена була радянськими істориками. Так, багато кінниці втекло, але не забуваймо, що битва проходила в болотистій місцевості, а це трохи нівелювало цю перевагу.
Єдине, щодо чого краєзнавці усіх країн не сперечаються, то стосовно стотисячної  армії Хмельницького і Богуна. А от те, що під Берестечком полягло орієнтовно 30–40 тисяч українців, – факт більш ніж сумнівний.

У цих місцях було чимало археологічних розкопок. Звісно, знаходили багато чого, однак треба пам’ятати, що в цих краях воювали не тільки козаки, а й солдати Першої та Другої світових воєн. А суто козацьких знахідок якраз було мало. Совістські вчені наввипередки твердили, що основних втрат українська дружина зазнала під час переправи через річку Пляшеву. Однак ті ж археологічні експедиції довели, що саме там загинуло всього кілька сотень. Тим паче, якби Хмельницький втратив третину-половину вояків, то не зміг би навіть теоретично за два місяці зібрати знову стотисячну армію під Білою Церквою.

А от щодо втрат поляків, то тут, напевно, навпаки – цифри применшені. Відомо, що ще на початковій стадії битви відбулася рубанина, в якій полягло 7 тисяч поляків, а козаки й татари здобули 28 хоругов. І це був тільки початок. Тож, можна зробити припущення, що польського війська полягло навіть трохи більше, ніж козацького. То ким програна тоді Берестецька битва? Хмельницьким, як учили підручники 1983 року видавництва? Чи все-таки то була нічия заради майбутніх баталій?

Хай там що, однак мусимо майбутнім поколінням доносити правду, а вона вся на місці битви. І хоч як втомилися після піших прогулянок волинські енергетики,  кожен десь глибоко у душі відчував, що відкрив для себе Берестечко зовсім з іншого ракурсу. Тож з купою нових фактів з історії події 364-річної давнини кожен поїхав у свій колектив, де знайдуться нові охочі, які наступного року будь-що прагнутимуть відвідати «Козацькі могили».

Завершилось перебування куреня «Волиньобленерго» в козацькому таборі не просто поїданням смачнючого куліша, а й надзвичайно корисною справою – в’язанням маскувальної сітки, яку потім було передано нашим воякам у зону АТО.

Прес-центр ПАТ «Волиньобленерго»