О С О Б И С Т И Й    К А Б І Н Е Т
П О Б У Т О В О Г О  С П О Ж И В А Ч А

С П Л А Т И Т И    O N L I N E
О С О Б И С Т И Й    К А Б І Н Е Т
С П О Ж И В А Ч А -

Ю Р И Д И Ч Н О Ї    О С О Б И

Свято з присмаком сльози

Хорошою традицією в ПАТ «Волиньобленерго» є вшанування ветеранів Другої світової війни та учасників бойових дій напередодні 9-го травня. Так, працівників, які пройшли пекло війни, дирекція Товариства щороку вітає та виплачує святкові премії, а наших шановних ветеранів-пенсіонерів щоразу провідують представники первинної профспілкової організації.

На жаль, тих, хто на власні очі бачив жахіття понад сімдесятирічної давнини, стає все менше й менше. Тому святим обов’язком нинішнього покоління є чемне й шанобливе ставлення до подвигу тих, хто таки відстояв мирне небо. Колишніх працівників «Волиньобленерго», які пережили Другу світову війну, в області залишилось усього шестеро:

Філіпчук Михайло Адамович (Ківерці),

Федосюк Павло Якович (Ковельський район),

Хвостик Олександр Давидович (Луцьк),

Михалик Анатолій Васильович (Любешів),

Кльоз Михайло Костянтинович (Ківерці),

Дранніков Федір Іванович (Луцьк).

Кожен із наших пенсіонерів них безмежно радів не тільки продуктовому набору та доволі вагомій грошовій підтримці, а насамперед можливості поспілкуватися із гостями. Спочатку було провідано Павла Федосюка з Ковельщини та Анатолія Михалика з Любешова, а наступного дня профкомівці вітали лучан та ківерчан.  Відчувалося, що розповісти Павлу Яковичу й Анатолію Васильовичу є що, тож голові ППО ПАТ «Волиньобленерго» Тетяні Папенко, бухгалтеру профкому Галині  Боровській, головам цехкомів (Роману Воробею, Олегу Любчику) і журналістам прес-центру було що послухати.  

Так, Павло Федосюк із села Білина Ковельського району вже дванадцятирічним хлопчаком допомагав солдатам. Тогочасний юнак мав у господарстві коника, тому  його обов’язком була підвозка снарядів до бойових позицій нашої армії. Однак німці, уже відступаючи з Ковеля, увінчали своє перебування у цьому краї масштабним артобстрілом. Дісталося й Павлу – йому роздробило лікоть лівої руки. Разом з іншими раненими солдатами його якось доправили у шпиталь аж під Київ.

Уже в післявоєнний час пішов працювати на наше підприємство й був вірним волинській енергетиці аж до виходу на заслужений відпочинок у 1992 році. Загалом же Павло Якович у структурі обленерго відпрацював майже сорок років.

Житель Любешова Анатолій Михалик хоч і не повоював проти німців, але віддав лавам тодішніх збройних сил аж вісім літ. В 1944-му його мобілізували й почали вчити снайперському мистецтву. А це забрало чимало часу. Тому коли молодий поліщук вважався кваліфікованим стрільцем, його кидали у військові частини то до Японії, то до кордонів зі Середньою  Азією.

Проте найбільше запам’ятав …  саму мобілізацію. Із Любешова до Луцька майбутні вояки йшли... пішки.  В Маневичах заночували, і знову в путь. За півтори доби були в точці призначення.

Однак тішило інше – обидва очевидці тих подій випромінюють такий потужний оптимізм, що молодому поколінню варто повчитися. Тож закінчувалось гостювання в пенсіонерів радісними обіймами, приємними побажаннями та фотознімками на пам'ять.

Прес-центр ПАТ «Волиньобленерго»