О С О Б И С Т И Й    К А Б І Н Е Т
П О Б У Т О В О Г О  С П О Ж И В А Ч А

С П Л А Т И Т И    O N L I N E
О С О Б И С Т И Й    К А Б І Н Е Т
С П О Ж И В А Ч А -

Ю Р И Д И Ч Н О Ї    О С О Б И

Володимир Купчак: «Переїзд із столиці на Волинь був наче повернення додому»

Із цією професією пов'язують енергетичну незалежність і національну безпеку держави. Однак, що не менш важливо, за будь-яких обставин енергетики несуть важку, але почесну вахту, забезпечуючи живленням побут усіх волинян. Не завжди та робота вдячна, але ціну цієї праці знає лише той, хто хоч раз в ураган чи завірюху відновлював електропостачання найвіддаленішого поліського села. Тож наша розмова з Генеральним директором ПАТ «Волиньобленерго» Володимиром Романовичем Купчаком.

– Минуло майже 500 днів від вашого призначення на посаду. Які враження від колективу, міста, області?
– Розпочну з невеличкої розповіді про себе і про те, як прийшов у «Волиньобленерго». Народився я 1978 року в місті Івано-Франківську, де  проживав до 2010 року. Навчався у фізико-математичному ліцеї. Освіту магістра економіки в галузі енергетики здобув в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу, в якому згодом  розпочав свій трудовий шлях на посаді асистента кафедри економіки підприємства паливно-енергетичного комплексу. Потім була викладацька і наукова робота в Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника. Там закінчив аспірантуру, дійшов до посад заступника декана економічного факультету, доцента кафедри менеджменту. Звідти мене запросили на роботу в Івано-Франківську облдержадміністрацію, очолив відділ міжнародних відносин.

Може здатися, що це робота не зовсім за освітою. Але тут варто згадати, що ще зі студентських років я активно провадив міжнародну діяльність, був співзасновником в Україні однієї з найчисельніших у Європі студентських організацій – Форуму європейських студентів. Тож досвіду в цій царині не бракувало, а вільне володіння англійською та польською мовами допомагало розвивати міжнародні зв’язки, залучати в область іноземні інвестиції.

Паралельно з роботою держслужбовця захоплювався наукою – найбільше мене цікавили питання енергетичної безпеки України, управління енергетичним сектором, альтернативна енергетика. Побачивши мої публікації в наукових та професійних виданнях, виступи на конференціях, акціонери «Львівгазу» запросили долучитися до наукової розробки теми з оптимізації роботи цього підприємства, а згодом запропонували посаду заступника керівника. Звісно, зарплата значно відрізнялася від окладу держслужбовця та зарплати викладача університету, в якому, крім основної роботи, викладав. Хотілось також випробувати себе і в практичній діяльності, реалізувати управлінські амбіції. Тому погодився на переїзд до Львова і розпочав роботу в газовій сфері. Через деякий час повернувся у рідне місто, де у 29 років очолив ВАТ «Івано-Франківськгаз», в якому тоді працювало понад 3 700 працівників. Маючи активну громадську позицію, завжди відстоював її. Так 2008 року я став депутатом Івано-Франківської обласної ради.

У 2010-му переїхав до Києва, де очолив департамент альтернативної енергетики та енергоефективності в найбільшому у східній півкулі аграрному холдингу «УкрЛендФармінг». На той час він мав у своєму портфелі 650  000 га землі, а також посідав друге місце у світі з виробництва курячого яйця.  Предметом моєї гордості на цій посаді стало будівництво в Херсонській області біогазового заводу потужністю 20 МВт.

Сировиною для виробництва електроенергії на ньому є відходи сільськогосподарського виробництва та курячий послід. Тож вирішували два завдання – утилізовували токсичні відходи, перетворюючи їх в процесі виробництва на органічні добрива, а також,  виробляючи біогаз, зміцнювали енергетичну безпеку держави, зменшуючи залежність від його імпорту. Цікавим є той факт, що за нашими підрахунками, потенціал виробництва біогазу в Україні за такими технологіями складає понад 10 млрд м3 на рік, а це чи не половина всього видобутку держави!

Маючи таку цікаву роботу, все ж не полишав науку і 2011 року захистив кандидатську дисертацію на тему тарифоутворення в енергетиці. Тож сьогодні я є кандидатом економічних наук, доцентом.

У 2012 році зважився на доволі ризикований крок – пішов на вибори до Верховної Ради України від опозиції. Не було сил миритися з тим свавіллям, яке чинив злочинний режим Януковича, прийшов час і мені присвятити себе боротьбі на благо українського народу.

У важкій конкуренції, де проти мене були кинуті всі сили державної машини, які працювали на провладного кандидата, все ж виграв вибори і став народним депутатом. Головне завдання, що ставив перед собою, – повалення режиму та звільнення Юлії Тимошенко, вважаю, виконав достойно.
Після завершення роботи в парламенті продовжив наукову і викладацьку діяльність, зосередився на роботі над докторською дисертацією. І знову мої дослідження та публікації, що стосувалися роботи та розвитку облгазів, обленерго (зокрема і «Волиньобленерго»), генеруючих компаній та їхнього державного регулювання, не пройшли повз акціонерів підприємств та керівників енергетичної галузі. Мені запропонували спробувати довести на практиці результати своїх прогнозів, застосувати управлінські рішення та заходи, які змогли б вивести «Волиньобленерго» на принципово новий рівень, посівши достойне місце поміж енергетичних компаній України. Із задоволенням прийняв цю пропозицію. Так я опинився в Луцьку.

Переїзд із столиці на Волинь був наче повернення додому, в рідне місто. Адже за кількістю населення, архітектурою, зеленню на вулицях і навіть за духом та патріотизмом людей, які тут живуть, Луцьк і Івано-Франківськ дуже схожі. Те, що колектив «Волиньобленерго» є високопрофесійним та дружним, я чув і раніше, тому було приємно переконатися в цьому особисто.

– Пригадайте знайомство з «Волиньобленерго». Що тоді найперше захотіли змінити в електроенергетичному господарстві Волинської області?
– До призначення на посаду генерального директора, яке відбулося 15 травня 2015 року, кілька місяців скрупульозно вивчав роботу підприємства, технічні, економічні та фінансові  показники його діяльності.

Залучали до цієї роботи, крім керівництва обленерго, також і консалтингові компанії, які надавали рекомендації із технічної та збутової частин. Тож чіткий план дій і завдання на найближчі три роки були готові ще до початку моєї роботи тут. Після півроку життя на підприємстві та розуміння «з середини» були внесені певні корективи. Не все те, що хочеться, можна різко змінити, не всі зміни принесуть покращення і від певних цілей варто відмовитися, принаймні в ближчій перспективі. Також з’явилося дещо нове, на що варто звернути увагу.

Аби відповісти, що найперше хотілося змінити, то це розмір інвестиційної програми, який був тоді найнижчий в Україні, розмір зарплат, стан будівель, споруд та техніки. Ці три елементи просто вражали своєю невідповідністю. Складалося враження, що «Волиньобленерго» хтось ніби спеціально наказує, створюючи такі умови.

– Що з цього вдалося, а що ні?
– Із суттєвих результатів хочу похвалитись тим, що нам вдалося домогтися збільшення вдвічі інвестиційної програми товариства. Звичайно, цього також недостатньо, але принаймні з’явилася можливість думати про розвиток підприємства, а не лише латати діри. До досягнень записав би суттєве збільшення капітальних ремонтів обладнання, будівель, збільшення соціальних виплат, зокрема на профспілкові організації, а також премії до професійного свята, Дня Незалежності, за результатами діяльності. Щодо транспорту, то мушу визнати, що його стан поки залишається жалюгідним. Величезний парк машин, більш ніж 400 одиниць, перебуває у вкрай складному зношеному стані. Ця ситуація доведена до відома акціонерів, зараз ми розробляємо план заходів з суттєвого покращення техніки підприємства.

Дякувати Богу, розуміння проблематики і готовність вирішувати ці питання з боку акціонерів є. Щодо зарплати, то ви також є свідками того, що ми поступово збільшуємо її розмір. Упевнений, що до кінця року зможемо вивести зарплату на рівень середньої у галузі. Проте не можу не згадати про дещо неприємний для мене момент, а саме про співвідношення зарплат виробничого, робітничого персоналу та керівництва. Адже інколи ці виплати можуть відрізнятися в рази. Усвідомлюю, що цим можу викликати невдоволеність керівного складу, але мене обурює той факт, що працівники, які мають найменші зарплати, отримують і найменші премії. Особливо незахищеними є молодь, яка лише перші роки працює на підприємстві, а також, хай як дивно, робітники та персонал, які безпосередньо працюють «в полях» – вдень і вночі, в спеку, в холод, в дощ забезпечують нормальну роботу підприємства і на самовідданій праці яких фактично тримається підприємство. Справедливість плануємо відновити шляхом прийняття нового положення про преміювання, яке розробили з представниками обох профспілкових організацій та трудового колективу. Встановлюємо також збільшення доплат за суміщення вакантних посад. Адже буває так, що незважаючи на невелику зарплату, окремі працівники виконують роботу за двох і більше людей. 

– Ви мали досвід роботи в газовій компанії, чи не важко було змінити напрямок в енергетиці? Що в цих двох галузях є принципово відмінне, а що спільне?
– Якщо любиш роботу, то жодна не буде важкою. Хоч ще й відносно молодий, уже маю значний досвід управління великими підприємствами і колективами, хорошу базову підготовку. Також маю теоретичні та наукові здобутки в енергетиці загалом, тож суттєвих відмінностей не вбачаю. Звісно, є особливості, та я сказав би, що у газовиків робота дещо складніша і небезпечніша. А от колектив «Волиньобленерго», нехай вже мені пробачать колеги-газовики, професійніший та освіченіший.

– Хто є найсуворішим та найприскіпливішим критиком вашої роботи? Чия думка чи порада є вагомою?
– Так уже виховали, що найбільшими авторитетами для мене є мої батьки, дай Бог їм здоров’я і довгих років життя. Часто раджуся, особливо з батьком, прислухаюсь до порад і у прийнятті важливих рішень, задумуюся, як він вчинив би у тій чи тій ситуації. Звичайно, найсуворішим критиком є колектив. Критику я сприймаю і готовий прислухатись, навіть корегувати рішення.

А найавторитетнішими для мене на підприємстві є троє людей, як я їх називаю, «аксакали галузі». Це перш за все почесний президент Анатолій Олександрович Бурін. З ним, незважаючи на різницю у віці, ми сповідуємо однакові підходи, принципи, бачення розвитку ситуацій. Хочу подякувати йому за підтримку. А також технічному директору Володимирові Петровичу Перчуку та комерційному директору Дмитрові Олександровичу Іванову. Можу сказати, що усі важливі рішення на підприємстві приймають лише за досягнення консенсусу з цими трьома людьми.

– Яких принципів дотримуєтеся у вихованні власних дітей? Ким бачите їх у майбутньому?
– У мене двоє дітей – 13-річний син та донечка, якій три з половиною. Звичайно, з сином я строгий, майже як на роботі, а от з донькою зовсім інше – вона отримує всю ласку, яку недоотримує син. Єдиний принцип – той, на якому і сам був вихований: християнські цінності і патріотизм, які я закладаю в коротке, але всеосяжне «Бог і Україна». Хотів би, щоб вони стали просто справжніми Людьми.

–  Які родинні традиції цінуєте і шануєте понад усе?
– Як і кожна українська родина, ми цінуємо і поважаємо релігійні та національні традиції. Зі свят найбільше любимо Різдво, Великдень, День Святого Миколая, День матері. Свята, на які збирається вся родина, друзі. Основні традиції для нас – це поважати батьків, старших загалом, допомагати людям, цінувати дружбу, порядність, чесність, доброту, працьовитість, відданість справі, товариству, даному слову, вірі та Україні.

Спілкувався Андрій СОБУЦЬКИЙ