О С О Б И С Т И Й    К А Б І Н Е Т
П О Б У Т О В О Г О  С П О Ж И В А Ч А

С П Л А Т И Т И    O N L I N E
О С О Б И С Т И Й    К А Б І Н Е Т
С П О Ж И В А Ч А -

Ю Р И Д И Ч Н О Ї    О С О Б И

Як козакує директор з технічних питань

Володимира Перчука знають як директора з технічних питань ПАТ «Волиньобленерго». Не менш відомий він волинянам як отаман Козацького стрілецького братства. У цього чоловіка вистачає запалу і на роботу на відповідальній посаді, і на влаштування масштабних козацьких заходів. Напередодні Дня захисника України, який святкують 14 жовтня – на святу Покрову Богородиці водночас із Днем українського козацтва і Днем створення Української повстанської армії, у «Відвертій розмові» Володимир Перчук розповів, як із побратимами-енергетиками відроджував традицію відзначення річниці Берестечківської битви, скільки коштує захоплення зброєю і чому ставить у приклад звичайного зварювальника.

«Україні волю!»

– День захисника України вважаю законним, абсолютно адекватним. Для мене свято 6 грудня ефемерне, 23 лютого – радянське, а от Покрова – це вже давня українська традиція, – переконаний отаман. 

Покрову у Україні святкували з дохристиянських часів. Адже слово «покров» означає сходження Духа святого на людину з метою зробити її плодючою. На це свято закінчувалася пора сільськогосподарських робіт. У людей з’являвся вільний час, гуляли весілля.

Володимир Перчук розповідає, що батьки змалку виховували його у національному дусі. 21 серпня 1991 року під час так званого путчу був серед лучан, яким не забракло сміливості протестувати. 

– Ми йшли і скандували «Україні волю!», – згадує буремні часи розпаду Радянського Союзу. – Згодом, як присягав на вірність Україні, кажу: «Хлопці, я свою присягу вже склав. Коли з усього 200-тисячного Луцька назбиралося 300 чоловіків, які не побоялися».

У 1998 році Володимирові Перчуку випала нагода побувати на святкуванні річниці Берестечківської битви. Попри те, що захід був цікавим і пізнавальним, вжахнувся, що серед усіх гостей він був третім, хто одягнений у вишиванку. 

І це на сьомому році незалежності України? – дивується. – Мені стало страшно – куди ми йдемо... Пригадав, 1991 року в Берестечку бачив шикарну гармату, біля якої збиралося багато людей. Вирішив і собі робити. Тоді інтернету не було, щоб підглянути. У результаті сотворив дуже вдалу реконструкцію з тієї інформації, що міг назбирати.

Наступного разу 2002 року Володимир Перчук поїхав у Берестечко в компанії колег-енергетиків і з власноруч зробленою гарматою. 

– Разом із Василем Цяком, головним інженером Горохівської філії, та іншими поставили гармату на острові. На той час вона стріляла страшенно голосно, – розповідає, що козацька зброя викликала чималий інтерес у гостей. – Ми зробили кілька пострілів. Люди допитувалися: «Чому гармата така мала, а так голосно стріляє? Мабуть, пороху багато додаєте».  

У 2003–2005 роках назбирався курінь «Волиньобленерго» із півтора десятка осіб. Уже мали три гармати. Тоді й з’явився перший частокіл у Берестечку.

– Були я, Василь Цяк, Борис Горбачевський, Петро Юрчук, Володимир Хомік, Володимир Ткачук, Володимир Костяк, – перелічує колег. – Ми обов’язково ставили січ. Як було: якщо із святкування випадає обленерго, пропадає січ. Самі ремонтували частокіл. Звичайно, усі були одягнені у вишиванки. Тоді до нашого куреня підходили народні депутати Микола Жулинський, Василь Червоній, був і Віктор Ющенко.

Мало хто знає, що три пам’ятні знаки на честь Берестецької битви встановили за активного сприяння «Волиньобленерго». На місці ставки гетьмана Богдана Хмельницького тепер стоїть меморіальний камінь. Де у затятій битві змагалося 300 козаків – в урочищі Гайок – встановили хрест і камінь, на якому викарбувано число 300. Цьогоріч уперше склали шану загиблим біля пам’ятного знака на місці ставки кримського хана Ісляма Герая.  

– Хрест безплатно зробив відомий скульптор Микола Головань, – каже Володимир Перчук. – У себе під Стиром він викопав хрестоподібну яму, поклав каркас і залив цементом. Коли хрест застиг, чеканив. Матеріали були мої: купував арматуру і цемент, зварював каркас, привозив пісок.

Підпільні та реальні козаки

У 2004 році майбутній отаман Козацького стрілецького братства познайомився з козаком Олександром Сокуром. Після того й волинські козаки долучилися до святкування річниці Берестечківської битви, а Володимир Перчук увійшов до їхнього кола.  

– Якось приїхала Прикарпатська січ у багатих одностроях – очі розбігалися, – пригадує. –  У кількох були саморобні шаблі. Ми  фотографували їх, обмальовували, чого тільки не робили. Прикарпатці підійшли до наших гармат, кажуть: «Гарно зроблено, аби вони ще стріляли». Коли почули, як ми палимо із зброї, здивувалися.

Того ж року волинські ентузіасти створили всеукраїнську організацію «Велике козацьке коло». Оскільки рада складалася із лучан, Володимира Перчука включили як генерального гарматного. Так помалу закрутилося козацьке життя у «волиньобленергівського» директора.

– Козаки здебільшого як – записався і пішов. Я козак, але ніде не показуюся, не ходжу на акції. Таких підпільних козаків в Україні, мабуть, мільйони, – розповідає тонкощі козацької самоорганізації. –  Бо ніхто не знає, окрім них, що вони козаки.

Волинські козаки намірювалися створити культурно-просвітницький центр. Під час підготовки до Луцька приїхали троє поляків з Куркового братства в Тухолі. Це братство має глибоку історію. У Європі багаті городяни, яким було що захищати, при муніципалітеті створювали такі братства. Завданням військових об’єднань було підтримання порядку і захист міста від бандитських нападів.

– Польський консул добре знав Віктора Федосюка, нашого першого отамана, так курковці сконтактували із козаками, – розповідає Володимир Перчук. – Вітя дзвонить мені: «Приїжджай, тут є хлопці – спеціалісти із гармат». Познайомилися, нас запросили на День незалежності Польщі в Тухолю.

Проблема, що виникла перед козаками, – в якому одязі прийти на прийом до бургомістра. Володимир Перчук пригадав, що у Львові бачив  цікавий чорний костюм армії УНР. Згодом виявили, що взяли за взірець форму кінного полку чорних козаків – елітної частини армії УНР. За цим зразком пошили собі однострої. На подарунок замовили картину із виглядом на старий Луцьк.

– У поляків подивилися на структуру братства й зрозуміли, що оте козацтво, що є в нас, – совкове, неадекватне, неактивне, неефективне. І за зразком Куркового братства взимку 2008–2009 років створили Козацьке стрілецьке братство, – ділиться Володимир Перчук. 

Дороге захоплення

У братстві прописані чіткі правила: претендентів відбирають, випробувальний термін – один рік. Козацьке стрілецьке братство налічує 19 козаків. Володимир Перчук отаман і генеральний гарматний. На будь-яких дійствах козаки-стрільці привертають увагу зброєю. Виготовляє гармати, рушниці та пістолі гарматний.

– Як правило, близько сьомої вечора виходжу з роботи, – каже Володимир Перчук. – Удома перекушую, хвилин 20 руками працюю в гаражі. Після такої роботи відновлююся. 

Спочатку зробив кілька гармат. Виготовив станковий арбалет, що має 300 м прицільної дальності. Разом з колегами-енергетиками відтворив козацький віз. Каже, реконструкція зброї – недешеве захоплення. Майже все робить власноруч.

– Замок до пістоля все-таки купую, бо тяжка і невдячна робота, – переконує гарматний. – Міркую, якою має бути зброя: роблю лекало – дерев’яну форму. Обов’язково макет потрібно правильно скомпонувати. Це складно, робота вимагає великої точності. Щоб надати зброї товарного вигляду, йду до майстра, який наносить різьблення на виріб. Через півроку виходить готовий зразок.

Натомість про мисливство Володимир Перчук потихеньку забуває. Як сам стверджує, переріс хобі. Стріляти по дичині, особливо по качці, стає шкода. Має нове захоплення: разом із Козацьким стрілецьким братством влаштовує свята в рідному Жидичині Ківерцівського району.

– У казані на 300 літрів варимо куліш, привозимо зброю, – розповідає, як розважаються на День села, Покрову, інші релігійні свята. –  Вважаю, Жидичинський монастир недооцінений. Чи був Данило Галицький в Луцьку, достеменно не знають, а що гостював у Жидичині – це чітко задокументовано. Монастир треба популяризувати, допомагати йому фінансово. Вклали гроші в скит – де колись були хащі й алкоголіки пиячили, тепер там святе місце.

Син Володимира Перчука Тарас із чотирьох років бере участь в козацьких польових виїздах. Отаман переконаний, такий вишкіл вкрай потрібний молоді, яка звикла до комфорту. 

– Малий ріс, бачив, чим я захоплююся, – розповідає, що у сина не було варіантів обрати інший шлях. –  Вважаю, коли батько курить, але повчає про шкідливість звички, такий і результат буде. Дитина не повірить. Найправильніше показувати дітям своїм прикладом.

Коли батько почав козакувати, донька Юлія була уже немаленькою. Між нею і Тарасом – дев’ять років різниці. Проте і вона приїжджає на кожне Берестечко. Дружина Ірина не нарікає на чоловікове захоплення. Як жартує волинський отаман: підтримує, але лежачи на дивані. Каже, любить гриби збирати, тут її здібності виявляються у всій красі та силі.

Володимир Перчук працює в обленерго з 4 вересня 1985 року. Після навчання в КПІ пішов в армію. Не відкидав імовірності, що там залишиться, адже був прихильним до військової справи. Але армійське життя не сподобалася. Тож уже понад 30 років віддав «Волиньобленерго».

– Завжди вставлю в приклад Миколу Черноту – токаря-зварювальника міської філії, – каже директор з технічних питань. – Він до смерті працював на цій посаді. Але ти до нього приходиш: «Миколайовичу, тут є така-то думка щось зробити». Розкажи, просить. Розказав. «А дай-но я подумаю. Після обіду зайди». Згодом каже: «Подивися, Петровичу. Думаю, що отут треба не так, а отак». Він добре знав свою працю, задоволений нею. Постійно бачив результат. Це один із моментів, що спонукає мене до роботи.

Цьогоріч у день святої Покрови Володимир Перчук теж має приємні клопоти. Козацьке стрілецьке братство братиме участь у святкуванні Дня захисника України у Луцьку на Замковій площі, у Жидичині, а в Рівному на фестивалі козацької звитяги «Покровський вітер», де демонструватимуть однострої захисників України від Київської Русі до сьогодення, покажуть і свою форму чорних козаків.          

– Дуже задоволений, що з минулого року 14 жовтня зробили вихідним. Це справді українське  військове свято, до якого причетні наші оборонці: козаки, вояки УПА. Радію, що маємо право абсолютно законно святкувати день свого захисника.

Інна РОЙКО
Фото Андрія СОБУЦЬКОГО та Інни РОЙКО