РЕЄСТРАЦІЯ

ПРИЄДНАННЯ


ОСОБИСТИЙ КАБІНЕТ
ПОБУТОВОГО СПОЖИВАЧА

СПЛАТИТИ ONLINE
ОСОБИСТИЙ КАБІНЕТ
СПОЖИВАЧА -

ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ

Випустив перший «Запорожець», а потім будував РЕСи

Він рекордні 18 років очолював обленерго, знає кожного працівника в обличчя і саме йому найкраще відомі всі непрості та успішні періоди життя підприємства. Почесний президент ПАТ «Волиньобленерго» Анатолій Бурін у «Відвертій розмові» розповів, як нарощувало потужності енергогосподарство області.

Перші кроки

 – З 1958 року тривала електрифікація Волині, яка завершилася у 1970-му. Не приєднували до електропостачання лише хутори, це була партійна доктрина. Попри те, що хуторянам давали ділянки у межах населених пунктах, забезпечували будматеріалами, але вони все одно не хотіли переїжджати. Тільки у 1980-х роках Рада Міністрів дозволила електрифікувати хутори, – пригадує Анатолій Бурін.

У це складно повірити сучасній молоді, але у селах електрична енергія світила кілька годин і суто ввечері. Об’єднаної енергетичної системи не було. Більшість будинків у селах не мали проводок.

У травні 1964 року у Волинському обласному підприємстві сільських електромереж інженером-проектантом став працювати Анатолій Бурін. Спочатку електрифіковували найбільш розвинені в економічному плані райони, як-от Горохівський. Приміром, до Любешова навіть не проклали дорогу, дістатися можна було лише повітрям.

  • — Я літав кукурузником. Де зараз «Там Там» – був аеропорт. Сів на АН-2 і полетів. Квиток коштував три карбованці. Це було швидко і зручно, – переконує.

Поступово обласне енергогосподарство нарощувало обсяги. 1 квітня 1966 року міністерство створило окремий відділ, який суто супроводжував будівництво, – Дирекцію підстанцій та ліній електропередач, що будуються.

 

Реорганізація, або Почати все з нуля 

  • — Районів електричних мереж у кожному адміністративному районі ще не було. Ми так і продовжували працювати: сільські та міські електрики окремо. І от коли електрифікація була завершена, стали думати: «А що робити далі?» Зрозуміло, що збудованому треба забезпечувати технічний стан, експлуатацію. З другого боку, потрібно піднімати рівень. Мережі були збудовані за так званим радіальним принципом. Якщо одна лінія відключилася – вся мережа вимикалася. Треба було розвивати мережу. Робити резервні лінії, кільцювання, аби лінія працювала безперебійно, – каже Анатолій Бурін.

Щоб керувати цим процесом, виникла проблема. Енергоуправління  функції уже виконало, дати раду великому енергогосподарству було неспроможне. Райони електричних мереж перейшли у статус структурної одиниці. Управління об’єдналося з Дирекцію підстанцій та ліній електропередач, що будуються, у підприємство сільських електромереж. Відповідно у підприємстві сільських електромереж почали утворювати служби: диспетчерську, ліній, підстанцій тощо.

Згодом була чергова реорганізація – об’єднання сільських і міських електромереж. Обласне підприємство електричних мереж підпорядковувалося енергетичному об’єднанні «Львівенерго». До нього входило п’ять областей: Волинська, Рівненська, Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська. Усього по Україні таких об’єднань налічувалося вісім.

  • — Тоді не було Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, ні «Енергоринку» – було міністерство енергетики, куди звітував генеральний директор «Львівенерго». У це об’єднання входили лінії всіх напруг, всі генеруючі станції. До 1986 року навіть Рівненська АЕС була у його складі. І от мені й довелося як заступнику директора будувати лінії усіх напруг, зокрема й 330 кВ від Рівненської АЕС, – пригадує Анатолій Бурін.

На старті обласне підприємство електромереж обслуговувало від 220 В і до найвищої напруги. Будували лінію Ковель – Нововолинськ, Рівненська АЕС – Ковель і остання лінія – Рівненська АЕС – Луцьк. За усі питання будівництва відповідав Анатолій Бурін. 

Були складнощі із питанням комплектації. Усі матеріальні фонди виділяли тільки із Москви. Тож змушений був часто туди їздити, аби «вибити» матеріали. Це підприємство здійснювало свої функції до 1995 року.

Як руйнували повітряні замки 

  • — Україна стала незалежною. Ми вийшли із загальної союзної структури. У СРСР енергетична система була об’єднаною, у разі потреби підстраховували. До слова, мережа 220–330 кВ наразі залишається найкращою в світі щодо надійності та функціональності. Системні аварії, що відбувалися в Європі, США, показують на недосконалість енергосистеми, – ділиться Анатолій Бурін.

Почався приватизаційний процес. А він просто так не відбувається: взяв і продав держпідприємство. Спочатку перевели його на корпоративні методи управління, провели акціонування, оцінювання, облікували статутний капітал, зробили оцінку майна, інвентаризацію. І от 1 липня 1995 року Волинське обласне підприємство електромереж отримало статус Державної акціонерної енергетичної компанії «Волиньобленерго». Власником був Фонд державного майна.

Як жартує Анатолій Бурін, 1 серпня 1996 року став для нього чорним днем. Тоді директор обленерго Володимир Потурай склав свої повноваження.

  • — На посаді заступника директора у мене вистачало клопотів. Будував РЕСи по всій області. Володимир Йосипович не дав мені й жодного дня. Покликав, каже: «Бери лист паперу і пиши, що згоден на директорство», – розповідає Анатолій Бурін.

На підприємстві у той час почалися проблеми. Мали чималу затримку із заробітної платні. Час був непростий: талони, купони, інфляція, безгрошів’я. По суті, право вибору в Анатолі Буріна не було: або він мав прийняти справи керівництва, або стороння особа.

– І люди цього тобі не простять. Так він мене завів, – пригадує, як Володимир Потурай заохочував взяти керівництво у складні часи.

Енергетики виявилися мало підготовленими до щільного моніторингу рахунків за електроенергію. Адже за всю історію енергетики в СРСР питання грошей не стояло. Гроші за електроенергію платили автоматом. Коли відбувся злам економічних стосунків, у таку ситуацію потрапили і підприємства, і колгоспи.

– Виходило, що електроенергію споживачі використовують, а за неї не платять. Ми як обленерго виявилися зовсім неготовими до такого розвитку подій. Тоді не було ні білінгів, не контролю, ні комп’ютерів, – пригадує непрості часи.

Енергетика стала заручником процесу зникнення грошових розрахунків. Брак потужності компенсовували глибокими віяловими відключеннями усіх споживачів. Зараз годі уявити, але навіть ліхтарі вуличного освітлення не працювали. Але були й острівки, які ніколи не вимикали, – це лікарні з операційними, пожежні частині, інші об’єкти життєзабезпечення.

 У 2000 році ситуація в енергетиці була критична: вугілля немає, обладнання невідремонтоване, атомні блоки не перезаряджені. Зимовий максимум 2000 року вдалося пройти за рахунок несанкціонованого використання газу для запуску потужних газових блоків теплових електростанцій. Стало зрозуміло, що потрібно законодавчо заборонити тіньові схеми розрахунків за енергоносії: бартери, заліки, давальницькі схеми, векселі, що і було здійснено шляхом внесення змін до «Закону про енергетику».

З 2001 року рівень розрахунків за електроенергію неухильно зростав. Уже за рік «Волиньобленерго» змогло стовідсотково розрахуватися з «Енергоринком» за куповану електроенергію. Відповідно стали реалізовувати інвестиційні програми, зросли обсяги капітальних ремонтів і модернізації обладнання, що дозволило планомірно підвищувати надійність енергопостачання споживачам і суттєво зменшувати рівень технологічних витрат на транспортування електроенергії, які 2000 року складали 34,5%, а станом на 1 грудня 2016-го зменшилися до 12,4%.

Робота пліч-о-пліч

  • — Із дружиною разом 41 рік, – розповідає. Олена Григорівна Буріна працювала заступником головного бухгалтера. – Познайомилися на роботі. Працювали пліч-о-пліч. Вона закінчила львівську політехніку, спеціальність «економіка енергетики», за розподілом була направлена у сільські електромережі.

Переписане прізвище

  • — Якось мені до рук потрапило листування тата Олександра Григоровича із старшим братом Семеном Григоровичем. Читаю прізвище дядька –  Буря.  Запитую в батька: «Тату, я щось не розумію, чому ти Бурін, а Семен Григорович – Буря?» Батько на те: «Як казали, так і писали». Тобто українське прізвище у ті часи було не комільфо. От і залишилося в родині Бурін. Я з діда-прадіда дніпропетровець, але якщо брати термін проживання, то вже і волиняка.  

Перший «Запорожець»

Анатолій Бурін після семи класів закінчив індустріальний технікум у Дніпродзержинську. Попросився за розподілом на завод у Запоріжжя.

– На заводі «Комунар» 1960 року випустили перший «Запорожець», отой горбатий. Працював в електролабораторії. Отримував гарну зарплату. Шикували, ми – молоді хлопці, мінімум двічі на місяць в ресторан ходили.

Раптова служба в армії  

  • — У червні 1961 року мене несподівано призвали в армію. Контролювали увесь повітряний простір Німецької Демократичної Республіки. Три з половиною років служив. Тоді призивали у військо раз на рік у вересні. А мене забрали серед літечка раптово. Це ж якраз тоді був так звана кубинська криза – загострення відносин СРСР із США, побудова Берлінської стіни.

Поки служив, старший брат оселився у Луцьку, працював на цукровому заводі. Він узяв земельну ділянку у Вересневому. Батьки продали хату у Дніпродзержинську і побудували дім тут. Слідом за ними і я опинився в Луцьку.

Бліц-інтерв’ю

Анатолій Олександрович Бурін. Дата народження: 7 липня 1941 рік. Одружений, має доньку і сина, четверо онуків.

Улюблена страва: борщ.

Улюблений фільм: «Вбити дракона»

Улюблена співачка: Лара Фабіан.

Улюблений співак: Дмитро Гнатюк.

Улюблений напій: кава.

Хобі: колись – мисливство, зараз – ландшафтний дизайн.

Улюблена книга: «Свято, яке завжди з тобою» Ернеста Хемінгуея.

Прес-центр ПАТ «Волиньобленерго»