О С О Б И С Т И Й    К А Б І Н Е Т
П О Б У Т О В О Г О  С П О Ж И В А Ч А

С П Л А Т И Т И    O N L I N E
О С О Б И С Т И Й    К А Б І Н Е Т
С П О Ж И В А Ч А -

Ю Р И Д И Ч Н О Ї    О С О Б И


Оксана ГЕНТІШ: «Мені дуже подобається моя робота і колектив, в якому працюю»

Завдяки Оксані Любомирівні успішно розвінчується міф про те, що електроенергетична галузь – начебто зовсім не жіночий напрямок професії. У товаристві чоловіків – керівників за напрямками ПАТ «Волиньобленерго», вона не лише є окрасою колективу, а й доволі часто генератором оптимального вирішення тих чи тих моментів. Тож «Енергетик Волині» розпитав заступницю директора з комерційних питань про всі тонкощі її роботи і не тільки.

– Оксано Любомирівно, розкажіть про свій шлях до енергетики загалом та «Волиньобленерго» зокрема.

Після школи я мріяла стати економістом і вступити до Львівського політехнічного інституту. Але побоялася великого конкурсу, подала документи на електроенергетичний факультет з думкою про те, що після першого курсу обов’язково переведуся на економічний. Вступ до вишу був доволі легким, я успішно склала лише один іспит з математики. Навчання було цікавим, а група дружньою. Тож після першого курсу вже не хотіла переводитись на інший факультет. Так я стала  інженером–електриком за спеціальністю автоматизація виробництва і розподіл електроенергії.

        Потім влаштувалася на роботу у Волинське обласне підприємство електричних мереж інспектором енергоінспекції. Тоді збутові підрозділи підприємства розташовувалися на Залізничній, 1. Першого робочого дня у серпні 1989 року мені доручили проводити розрахунки граничних величин потужності для споживачів. Тоді не було жодних програм, комп'ютерів, усе розраховували вручну. Я не знала назв населених пунктів Волині, не мала уявлення, які тут є підприємства та споживачі електричної енергії, адже народилася і навчалася на Львівщині.

Коли Україна стала незалежною, складні часи почалися і в енергетиці. Кожного року, починаючи з вересня (коли атомні енергоблоки виводили в ремонт), майже щоденно робили обмеження для споживачів, які тривали до Нового року. В той час енергоінспекція відповідала за дотримання режимів електроспоживання. Кожен працівник ввечері в години максимуму був на одному з великих підприємств Луцька: стежив за навантаженням та доповідав черговому керівнику про величину зниження. Така робота тривала з 17:00-18:00 до 20:00-21:00, але була доволі ефективною. Ми нетерпеливо чекали Дня енергетика і Нового року, адже з настанням свят обмеження не застосовували.

У 1990-х почалися перші проблеми з розрахунками споживачів – шалена інфляція, підприємства зупинялися через порушення поставок сировини, розвалювалися колгоспи й залишали нам великі борги за електроенергію. Збут не мав механізмів моніторингу розрахунків, вся аналітика велася на карточках споживачів, у зведених відомостях. Уже 1994 року на підприємстві з’явилися перші комп’ютери. Дмитро Олександрович Іванов тоді був начальником відділу збуту. Вечорами й ночами він працював над створенням програмних продуктів для розрахунків споживачів із програмістами із сторонніх організацій. Кабінет, в якому вони творили, жартома називали бункер. Тоді ж Дмитро Олександрович разом із спеціалістами місцевого обчислювального центру реалізували схему розрахунків за єдиною квитанцією. Ідея надзвичайно правильна і далекоглядна, адже досі функціонує і є однією з найкращих в Україні.

Складна ситуація в енергетиці погіршувалася масовим розкраданням електроенергії. Інколи ми виїжджали в один із районів приватної забудови в Луцьку і майже на кожному будівництві виявляли підключеними позаобліково бетонозмішувачі, штукатурні станції та інші струмоприймачі. У день складали до п’ять-десять актів про порушення Правил користування електричною енергією.

В 2000 році я перейшла на посаду старшого інспектора. Того ж року Анатолій Олександрович Бурін запропонував мені поїхати до Києва на навчання в Міжнародний інститут менеджменту. Це була надзвичайно цікава програма винятково для спеціалістів енергетичної галузі, яку фінансували коштами Інституту міжнародної освіти за підтримки Міністерства енергетики України. Після повернення з навчання працювала заступником начальника енергоінспекції та начальником відділу розподілу і контролю, а з 2005 року – на посаді заступника директора з комерційних питань. Отриманий диплом МБА, моя перша освіта і вже отриманий досвід роботи слугували доброю основою для теперішньої посади. Водночас я завдячую всім колегам, адже щоденні дискусії, спілкування, опрацювання нормативної бази, спільна робота над проблемами чи проектами по краплинці формують  нові знання і дають нове підґрунтя для розвитку. Але найбільше я вдячна Дмитру Олександровичу Іванову, тому що ту школу, те вміння постійно працювати над собою, які він дав мені і багатьом моїм колегам по збутовій роботі, не можна здобути у жодному виші.

 

– Як вдається зберігати чарівну жіночність на такій жорсткій посаді, де доводиться мати справу з боржниками?

– Якщо виникла заборгованість, то перш за все потрібно з’ясувати причину, пояснити нашу позицію і чому ПАТ «Волиньобленерго» вимагає вчасної оплати. Усі наші споживачі перш за все люди, які хочуть, аби їх вислухали, розібрались у їхній проблемі та порадили, як вчинити в тій чи тій ситуації. Тому я насправді нічого не зберігаю, просто виконую свою роботу. Щоденно спілкуюся не тільки з боржниками. Якщо говорити про споживачів, то, як правило, до мене приходять ті, які не отримали відповіді на своє запитання чи проблему в філії або вона не влаштовує їх. Намагаюся завжди знайти рішення, яке прийнятне для двох сторін. Однак я маю справу не лише із споживачами. Є багато контактів із органами влади, з установами та організаціями, що мають стосунок до обслуговування споживачів, з різними контролюючими організаціями. Часто потрібно правильно вести діалог, донести проблему та відстояти позицію товариства. У такій ситуації важливо мати достатньо аргументів, різні варіанти шляхів вирішення проблеми, бути завжди добре обізнаним із змінами в законодавчій сфері.

 

– Чи були в кар’єрі справді великі конфлікти із споживачами? Які випадки найбільше запам’яталися?

– Найголовніше в будь-якій конфліктній ситуації – потрібно бути справедливим до споживача. Ніколи не захищаю наших працівників, якщо вони поступили некоректно. Споживачі не мають бачити в ПАТ «Волиньобленерго» грізного монополіста. За майже 28 років роботи в обленерго були різні ситуації – і конфліктні, і навіть кумедні. Проте великих конфліктів не пригадую. Іноді дуже складно донести людині нашу позицію: пояснюєш різними шляхами, а вона залишається при своїй думці, і нічого її не може переконати. Тоді виникає конфлікт, скарги. Хоча і в таких ситуаціях потрібно шукати компроміс. До проблеми, навіть на перший погляд доволі простої, не можна підходити формально.

Найбільше запам’ятався випадок, коли розглядали нарахування за розкрадання електроенергії, яке вчинив син, а спілкуватися з обленерго відправив стареньку немічну маму, яка тільки плакала й нічого не могла сказати. У такій ситуації складно поєднати своє людське співчуття та  потребу діяти згідно з посадовими обов'язками і вимогами законодавства.

Ще пригадую випадок, коли жінка пенсійного віку скаржилася на надто велике нарахування за електроенергію, яке в кілька разів перевищувало нарахування за попередні місяці. Вона телефонувала мені, дивилася на свій лічильник, показник відповідав  (з її слів) тому, який був в рахунку, а нарахування все одно було великим. До нашого контролера вона претензій жодних не мала і показник передавала сама по телефону. Після роботи поїхала до цієї лучанки подивитися на лічильник з думкою, що він несправний і має самохід. Виявилося, що споживач дивилася на лічильник, бачила один показник, а помилково першу цифру весь час  називала зовсім іншою, тому обсяг спожитої електроенергії був суттєво  більшим. Ми, звичайно, все відкоригували в розрахунках, а жінка подякувала за повернутий сон.

 

– Робота на вашій посаді потребує великої затрати часу. Чи не ревнують у сім’ї вас до обленерго?

– Мені дуже подобається моя робота і колектив, в якому працюю. Сім’я ніколи не докоряє мені роботою. Напевно, за стільки років усі вже привикли. Вони знають, якщо я затримуюсь на роботі, значить, це важливо для мене і так потрібно. Зрештою знають, що я по-іншому не вчиню. Хоча потім намагаюся в сім'ї все надолужити.

 

– Як відволікаєтеся від роботи? Маєте якесь хобі?

– Дуже люблю вишивати нитками, бісером. Це те, що роблю для себе, для душі. Моя бабуся дуже багато вишивала і передала мені таке захоплення. Також дуже люблю в'язати. Обожнюю вирощувати квіти. Зараз у мене на лоджії квітнуть гіацинти, тюльпани й нарциси – восени придбала нові сорти, а висадити в ґрунт не встигла. І в кабінеті доволі багато квітів. Зовсім не маю часу за ними доглядати, а вони собі ростуть.

 

– Як зазвичай проводите відпустку?

– На відпустку завжди планую сімейні справи, які не можу вирішити у вихідні чи у час після роботи. Обов’язково частину відпустки проводжу в мами на Львівщині. Ще в мене є маленький онук, з яким також стараюся провести побільше часу. Бо це для мене такий емоційний і щасливий відпочинок, який із жодним не можна порівняти. Також дуже люблю подорожувати чи відпочивати на морі, але водночас не люблю плавати. Взимку можу кататися на лижах.

 

– Нині багато полеміки щодо святкування 8 Березня. Яке ваше особисте ставлення до цього дня?

– Свято 8 Березня започатковане як політичне та соціалістичне свято. Хоча в Радянському Союзі воно поступово втратило пролетарське забарвлення й перетворилося на одне з небагатьох неполітичних. Нині це свято сприймається більше як комуністичний пережиток і залишається державним в низці пострадянських і соціалістичних країн. Водночас з дитинства ми звикли до 8 Березня, не замислюючись над тим, що ми власне святкуємо. І воно для нас більше асоціюється з весною, красою, ніжністю, жіночністю.

Більш символічним та духовним святом для жінки я вважаю вшанування Дня Матері, яке було заборонене радянською владою і повернулося в Україну 1990 року. Жінка споконвіку асоціюється з берегинею сім’ї. Величезну роль у вихованні дітей відіграє перша, найрідніша у світі людина – мама. Вона прищеплює любов до рідної землі, дбає про духовне збагачення своїх дітей, про їхню освіту, турбується, щоб вони знали і берегли національні традиції і моральні цінності.

Однак я все ж таки хочу привітати всіх дівчат, жінок. Побажати миру, щастя, любові, ще більшої краси. Нехай кожен день радує увагою і турботою близьких, а життя наповнюється новими враженнями й тільки позитивними емоціями.

Андрій СОБУЦЬКИЙ