РЕЄСТРАЦІЯ

ПРИЄДНАННЯ


ОСОБИСТИЙ КАБІНЕТ
ПОБУТОВОГО СПОЖИВАЧА

СПЛАТИТИ ONLINE
ОСОБИСТИЙ КАБІНЕТ
СПОЖИВАЧА -

ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ

Дмитро ІВАНОВ: «У мене ніколи не було мети робити кар'єру»

Директор з комерційних питань Дмитро Іванов майже сорок років працює у «Волиньобленерго». Він не вважає гроші пріоритетом, дружині Оксані освідчився на лавці в парку, цінує гумор й не цурається будь-якої роботи.

27 вересня 1977 року я прийшов на роботу в майстерню із ремонту лічильників. Тоді фірма була розділена, окремо функціонувало обласне підприємство  електромереж та обласне відділення енергонагляду.  Керували усіма процесами у ВЕО «Львівенерго».

Працювати став відразу після школи, тому що не пройшов за конкурсом на стаціонар будівельного факультету. Записався на вечірній. Ремонтував лічильники і вчився. З 8-ї до 17-ї на роботі, з 19-ї до 23-ї на парах, а вихідні – в обласній бібліотеці. Згодом перейшов на посаду інженера з техніки безпеки, потім – інспектора, старшого інспектора. Став начальником відділу збуту. А вже потім створили комерційний відділ, деякий час був там начальником.  Також обіймав посаду заступника директора з енергозбуту.

Ким мріяв стати і де вчився? Коли мені було п’ять років, мріяв бути космонавтом. Після польоту Гагаріна майже усі про це мріяли. Підріс – життя закрутило,  плани змінилися. Робота в майстерні була проміжною, тимчасовою сходинкою. Після трьох років навчання у Луцькому філіалі Львівського політехнічного інституту перевівся до Київського політехнічного. Захищав реальний диплом на кафедрі технічної кібернетики. Треба було не лише сотню сторінок диплому написати і креслення (шість листків формату А24) зробити, а й власноруч зібрати діючий прецизійний електронний прилад. Пропонували залишитись на кафедрі і продовжити займатися науковою діяльністю та розробками, але повернувся до Луцька.

У мене не було мети робити кар’єру. Сталося саме по собі. За першу керівну посаду маю завдячувати тодішньому директорові енергозбуту ВЕО «Львівенерго» Володимирові Вікторовичу Папазову. Він «витягнув» мене на керівну посаду, переконав. За другу – Володимирові Йосиповичу Потураю. Йому вкрай потрібен був начальник відділу збуту, раптово створилась вакансія. Особливо ця посада була важливою, коли почався безлад у розрахунках у перших роках незалежності України. Тоді було таке навантаження, що днювали і ночували на роботі. Мав щастя працювати в дуже хорошій команді. Але перш за все маю подякувати батькові Олександру Дормидонтовичу Іванову. Саме він привив мені любов і повагу до професії, навчив основ життя.

Серед найважливіших проектів, які вдалось реалізувати, створення і впровадження першого білінгу.  Це дозволило перейти на фактуризацію усіх споживачів: побутових і юридичних. У листопаді 1996 року тарифи змінювалися понад 20 разів на місяць. Чи можна це порахувати вручну? На двох машинах впроваджували усі програми. Допомагали програмісти з підрядної фірми. Зараз у товаристві експлуатують білінг «третього покоління».

Ще був дуже важливий проект, який дозволив для жителів Луцька об’єднати облік і рахунки за усі житлово-комунальні послуги в єдину квитанцію. Працювали над проектом спільно з його ідеологом Миколою Івановичем Хомичем, тодішнім директором міського обчислювального центру. Мали надзвичайно багато суперечок, дискусій, часом дуже гострих, але завжди знаходили компроміс. Проект був доволі масштабний, тому що зводили всі розрахунки в одну базу даних (це утримання будинку, сміття, вода, тепло, електро- і газопостачання).  Надзвичайно важко було дотриматися балансу інтересів усіх надавачів послуг після розвалу єдиної розрахункової книжки, що діяла в Союзі. У Луцьку вперше в Україні був реалізований проект єдиної квитанції. До речі, він працює і сьогодні.

Ще один проект – переведення розрахунків з побутовими споживачами на основу рахунка. Перейшли на тотальну фактуризацію. Відійшли від так званого оплаченого показника, який розраховували від суми платежу. Ми перейшли на виміряну кількість, тобто від показника лічильника почали розраховувати  вартість платежу. Обрали європейський спосіб, а не радянський. Одні з перших в Україні почали друкувати і доставляти рахунки побутовим споживачам.

Після проголошення незалежності України розпочалась структурна перебудова в енергетиці України: ліквідація ВЕО, відокремлення генерації і дистрибуції, корпоратизація і підготовка до наступної приватизації, створення енергоринку. Це потребувало змін і на нашому рівні. Так би мовити, перехід від радянської моделі енергозбуту до нинішньої.

У 2004 році провели перший енергоаудит. Багато було зауважень щодо збутової діяльності. Але усі вони не зачіпали основу – організаційну структуру. Зауваження мали надзвичайно конструктивний характер і дозволили різко збільшити фінансування збутового напрямку і, як наслідок, отримати ефект в поступовому зниженні ТВЕ з 35% до 13.

Надзвичайно важким був процес переходу від бартерної до грошової форми взаєморозрахунків за електроенергію. Наприкінці 1990-х років заліки сягали 80% загального обігу. Це була ініціатива уряду і наша реалізація. Вдалося перейти на передоплату для юридичних споживачів.

На сьогодні пріоритетним напрямком моєї роботи є підготовка товариства до розподілу діяльності. Мається на увазі розподіл діяльності по ліцензіях на передачу та постачання. Це надзвичайно важлива і перспективна справа. Потрібно адаптувати чи «зламати» організаційну структуру, матеріальну базу, технологію і бізнес-процеси й таким чином підготуватись до роботи в умовах реформованого ринку електроенергії. Теперішня система є застарілою і не має перспективи розвитку. Тому треба рухатись вперед, можливі помилки, але краще помилятись і виправлятись, ніж стояти на місці.

Якби не друзі, колеги і колектив, мабуть, я не відбувся би як професіонал. Це було б просто неможливо. Самотужки нічого не зробиш. Коли є колектив і ти відчуваєш його підтримку, коли є однодумці – тоді можна й гору зсунути.

Хотів би згадати людей, з якими мені довелося попрацювати. Перший мій шеф Юрій Іванович Жидков, багаторічний начальник цеху з ремонту лічильників. Працювали пліч-о-пліч трохи менше як сорок років на різних посадах. І зараз дружимо. Цікаво в житті буває – ця дружба почалася від мого батька і передалася мені.

Не можу не згадати Анатолія Миколайовича Маковського, нині покійного. Дехто з колег пам’ятає цю трійку Жидков, Маковський, Іванов. Про наші товариські взаємини та «походеньки» ходили навіть анекдоти (усміхається).

Володимир Данилович Костяк, Анатолій Іванович Войтович, Валерій Петрович Головацький, Володимир Петрович Перчук, я вже не кажу за Анатолія Олександровича Буріна, Оксану Любомирівну Гентіш… Можна назвати ще багато людей, яким я мушу подякувати за дружбу, підтримку, допомогу і співпрацю. Бажаю, щоб ці наші щирі взаємини тривали якнайдовше. Бо це той позитив, який надихає жити й працювати.

Бліц

Улюблена страва  –  свинина з чорносливом.

Улюблений напій – кава, зараз п’ю мало – дві чашки на день.

Улюблена книжка – Теодор Драйзер «Американська трагедія».

Улюблений фільм – «Біле сонце пустелі».

Улюблена пісня – «Ніч яка місячна».

Хобі – працювати руками і збирати гриби.

Співак – Анатолій Солов’яненко, українські народні пісні у його виконанні.

Співачка  – немає. Слухав багатьох, але когось виокремити не можу.

Група –  «Бітлз».

 

Що  найважче у житті і роботі? В житті – втрата близьких і друзів. У роботі – прийняття рішень. Особливо кадрових: дуже непросто сказати в очі людині, з якою ти пропрацював добрий десяток років, суху фразу на американській взірець «наша компанія не потребує ваших послуг». На жаль, не один раз мені довелось і приймати, і ініціювати такі рішення. Безслідно це не проходить.

Не хочеться казати банальні фрази, але я ніколи не вважав гроші найвищим життєвим пріоритетом. Гроші – це просто необхідний предмет для життєдіяльності. Це не мета, а інструмент. Для мене важливіші людські взаємини і певною мірою власні імідж, принципи, авторитет. Те, що нажив, на гроші не розміняю. Хоч в житті неодноразово мені доводилось відмовлятись від різного роду «презентів», «конвертів», «пропозицій».

Найкраща форма відпочинку від роботи – це робота. Наприклад руками. Оволодів професіями зварювальника, муляра, штукатура, плиточника, маляра, слюсаря, столяра, сантехніка. Коли виникають домашні проблеми – майстрів не викликаю. Справляюсь сам. Чесно кажучи, коли бачиш результат своєї роботи – настрій піднімається, в голові світло, жодні проблеми не тиснуть, нічого не заважає. Також люблю гриби збирати, але на це не вистачає часу. Ще один форма відпочинку – спілкування з друзями. Періодично зустрічаємося, спілкуємося, обговорюємо життя і радимося. Зв’язок не обриваємо.

Наша родина у Луцьку була невелика. Батьки приїхали на Волинь на початку 1950-х. Батько Олександр Дормидонтович будував  першу в області підстанцію 110 кВ. Зараз це підстанція Волинських МЕМ «Волинь-330». Її будували для запуску нововолинської групи шахт. Це був величезний проект.

Батька перевели на роботу в Луцьк після об’єднання сільських та міських електромереж. Він очолив Волинське обласне відділення енергонагляду ВЕО «Львівенерго».  Мама за освітою технік легкої промисловості, але згодом працювала бухгалтером. Маю старшу сестру Ірину, вона також інженер-електрик, закінчила Львівську політехніку і працювала в російському «Гіпроприборі» та «Ореленерго». Дід, Дормидонт Васильович, теж був електриком.

Родовід досконало не знаю. Батько народився у Луганській області поблизу Первомайська. Дід працював на шахтному енергооб’єкті. На початку Другої світової війни його призначили начальником служби світломаскування. Мав штатний наган і розстрілював усі «зайві» лампочки.

У 1941 року дід і батько потрапили у німецький трудовий табір. Працювали на судноверфі. Батька звільнили 1945 року, діда – раніше. Після війни обоє працювали у конторі буріння «Бориславнафти». Згодом батько перейшов у Львівський енергокомбінат, який з часом перетворився на ВЕО «Львівенерго».

Найголовнішою подією у житті вважаю народження доньки Дарини.  Вона була довгоочікуваною дитиною, і от нарешті це щастя відбулося. Цього року донька завершує навчання у Волинському коледжі Національного університету харчових технологій.  Дружина Оксана за фахом військовий перекладач, володіє англійською, польською, німецькою мовами.  

Дружині освідчився на лавці у парку. Це було 26 квітня 1986 року. До одруження  були знайомі дев’ять років. Мали спільних знайомих, зустрічались у компаніях, а потім виникли почуття.

Люблю і ціную гумор і вважаю, що в ньому «трохи розбираюся».  Можу бути іронічним, а якщо «дістанусть» – і саркастичним.

Уміння працювати руками передалося від батька, хоч і мама була хазяйновита.  Зараз найбільше подобається робота із деревом. Після закінчення інституту захоплювався конструюванням електронної апаратури. З нуля паяв перші комп’ютери «ZX-80 Spectrum» і «Електроніка БК-42». Потім став цікавитися програмуванням. Для цієї справи не потрібно жодних ресурсів, окрім мозку, але такі речі цікаві можна робити. До цього часу займаюсь фотографією. Після сорока років, як з’явилась дача, хобі змістилося на будівництво. Мені дико чути, що людина може працею гребувати. Це ненормально.

До 1997 року був переконаний, що машина мені не потрібна. Маю водійський стаж 20 років і три незначні ДТП не з моєї вини. Лише бульдозером та трактором не кермував. Під час відпусток об’їздили з сім’єю всю Україну. Коли була необхідність оздоровлювати маленьку Дарину, їхали до Чорного чи Азовського моря. Дівчата засмагали на пляжі, а я в тіньочку читав газети під хороше холодне пиво. Пляж – то не моє. Також об’їздили Білорусь, Польщу та Німеччину. По Закарпаттю можу екскурсії возити.

Купив у Німеччині «Volkswagen Polo» з великим пробігом. Це була найкраща машина, прекрасно зроблена: нічого не бряжчало, легка в управлінні,  їхала ідеально. Мусив її продати, бо замаленька для мене. Праве коліно завжди було із синцем, кожен раз, як сідав, чіплявся за панель приладів.

Телевізор останні два-три роки не дивлюся. Там немає нічого цікавого. Достатньо заголовків новин з інтернету. Знаєте, як можна розшифрувати назву випуску новин «ТСН» – Тільки страшні новини. Складається враження, що наш народ зомбують. Щоб власне життя здавалося кращим, мовляв, ти ще не так погано живеш.

Інна Ройко