РЕЄСТРАЦІЯ

ПРИЄДНАННЯ


ОСОБИСТИЙ КАБІНЕТ
ПОБУТОВОГО СПОЖИВАЧА

СПЛАТИТИ ONLINE
ОСОБИСТИЙ КАБІНЕТ
СПОЖИВАЧА -

ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ

Історія оживає на старих світлинах

Днями у ПрАТ «Волиньобленерго» зустрічали направду неочікувану гостю – Світлану Яценко-Жук з родини директора Луцької теплової електростанції, а потому – першого начальника Волинського підприємства електромереж Дмитра Яценка-Жука.

Безпосередньо з ПрАТ «Волиньобленерго» її пов’язує цікава «пошукова» історія. Майже рік тому у товаристві вирішили створити галерею фотопортретів колишніх керівників енергопідприємства. Підшукали усі необхідні архівні зображення, а от фото Дмитра Яценка-Жука все ніяк не вдалося знайти. Ще б пак: працювати на електростанцію він прийшов одразу після її здачі в експлуатацію, а це 1950 року. З того часу матеріалів практично не збереглося… Тут і прийшла на допомогу його невістка Світлана Василівна. З її допомогою аж у Москві, у меншого сина колишнього директора вдалося віднайти підходящу світлину, і подолавши сотні кілометрів, вона тепер очолює галерею.

Світлана Василівна завітала, аби на власні очі побачити результат спільної роботи товариства та своєї родини. І хоча професія жінки зовсім не пов’язана з енергетикою (працює у Луцькому педагогічному коледжі викладачем гри на фортепіано), вона виявила неабияку цікавість до історії підприємства. Каже, що вдома директор завжди багато розповідав про роботу, дорожив колективом, з багатьма колегами мав спільне хобі (сам він гарно малював). А ще вона поділилася унікальними документами, які і відкривають нам сторінки біографії першого керівника підприємства, яке за багато років переросло у ПрАТ «Волиньобленерго».

Дмитро Андрійович народився 1914 року у місті Краснодарі на Кубані. Дитинство та юність пройшли там. У 1935-му його призвали до лав Робітничо-селянської Червоної Армії. Служив на Далекому Сході, де і познайомився із майбутньою дружиною Ією Олександрівною. Згодом молода сім’я оселилася у Києві, Дмитро вступив до Київського інституту механізації та електрифікації сільського господарства, здобув фах інженера-електрика. 1941 року його запросили на роботу черговим інженером-електриком енергопотяга. Та роботу перервала війна. Персонал поїзда потрапив у полон.  На щастя, до цього моменту родина Дмитра Андрійовича встигла евакуюватися до міста Саратова, тому лихоліття окупації їх не зачепило.

А повоєнний час Яценко-Жуки зустрічали уже в Луцьку, куди переїхали 1950 року.  На той час у місті почали будувати потужну теплову електростанцію, тож досвідченому інженеру-електрику одразу знайшлася робота. Дружина влаштувалася на місцевий хлібозавод, працювала начальником планового відділу.

Професійні навички, організаторські вміння, надзвичайна організованість та висока вимогливість в першу чергу до себе посприяли тому, що за кілька років Дмитро Андрійович очолив колектив луцьких енергетиків. Як розповідає Світлана Василівна, на роботу він завжди йшов задовго до початку робочого дня, був дуже пунктуальним, інтелігентним. З багатьма колегами його пов’язували не тільки робочі, а й дружні стосунки. Після роботи друзі плавали човнами по Стиру, а поблизу електростанції на вулиці Залізничній мали навіть невеличку пристань. Багато подорожували Україною, завжди разом відзначали професійні свята.

У волинських електромережах Дмитро Яценко працював до 1977 року. А через два роки після виходу на заслужений відпочинок талановитого енергетика не стало… Він натомість залишився у спогадах рідних, які надзвичайно трепетно бережуть пам’ять про батька, діда, прадіда. Його старший син, теж Дмитро, став інженером, молодший Олександр — металургом. Славний рід продовжують двоє онуків, шестеро правнуків.

Прес-центр ПрАТ «Волиньобленерго»