ПРИЄДНАННЯ
ДО
ЕЛЕКТРИЧНИХ
МЕРЕЖ
ОСОБИСТИЙ КАБІНЕТ
ПОБУТОВОГО СПОЖИВАЧА

СПЛАТИТИ ONLINE
ОСОБИСТИЙ КАБІНЕТ
СПОЖИВАЧА -

ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ

Він заслужив називатися справжнім майстром

Це просто знахідка для журналіста. Після розмови з керівником виробничої електротехнічної дільниці Старовижівської філії Василем Жуком можна написати цілу добірку матеріалів у найрізноманітніші видання. В одне – про талановитого енергетика, професійні знання якого вже давно перевершують енциклопедичні. В інше — про вмілого садівника, який вирощує десяток сортів винограду і знає стільки ж рецептів вина. Ще – про господаря, який власноруч уміє зробити водоспад, камін, і багато інших цікавинок. І обов'язково – у видання з психології на тему стосунків у колективі.

За хлопців із своєї бригади Василь Жук удвічі, а за декого й утричі старший. Але альтернативі бути суворим керівником обрав іншу тактику, яку сам жартома називає «людською». У ній абсолютно не менше авторитету, дисципліни чи вимогливості. Але є щось таке, чого навіть сам пояснити не може: «У мене ніколи ніхто не ховається від роботи. Потрібно – і це не обговорюється. Як так виходить? Ну точно не криком». І одразу доказ: навіть для спільного фото його хлопці збираються дружно за одним-єдиним помахом руки майстра. Чомусь після цього ані трохи не сумніваюся у правдивості чоловікових слів.

Для себе ще на початку розмови роблю висновок, що такій організованості вони завдячують особистому прикладу керівника. Безвідмовний, він завжди готовий  допомогти, порадити, підказати. За кілька хвилин розмови із його колегами зібрала цілу колекцію різноманітних історій, у яких пан Василь, сам того не плануючи, ставав «рятувальною соломиною». Пригадують, навіть коли по сусідству загорівся автомобіль, тут як тут – він із вогнегасником.

Нещодавно йому виповнилося шістдесят. Третину життя Василь Іванович пропрацював у Старовижівській філії. Прийшов сюди електромонтером ще 1993 року. Раніше на такій же посаді, але за сотні кілометрів – аж у Дніпропетровську (звідти родом) – працював на місцевому заводі з ремонту електротранспорту. Коли з дружиною оселилися у Старій Вижівці, на той час у райцентрі діяли ще чимало підприємств, де можна було би працевлаштуватися. Але обрав «Волиньобленерго» і жодного разу про це не пошкодував. Уже через три роки роботи Василеві Жуку запропонували посаду майстра. І незабаром довелося пройти справжнє бойове хрещення. Страшний ураган у червні 1997 року за кілька хвилин практично повністю знеструмив область. Повалені опори рахували тисячами, обірвані проводи – сотнями кілометрів. Та що опори: кілька сіл у сусідніх Ратнівському та Камінь-Каширському районах практично були стерті з лиця землі. Відновлювальні роботи тоді вели ледь не цілодобово. Але у терміни, які були визначені для відновлення електропостачання, вклалися.

До Волині пан Василь уже «приріс» душею. Поки йдемо його рідною вулицею, розповідає про унікальну архітектуру місцевого храму, який має всього лише єдиного аналога в області. Знає історію інших пам'яток району, наукові факти доповнює цікавими розповідями очевидців. Досліджуючи свій родовід, з'ясував, що саме на Волині в роки Першої світової війни під час Брусилівського прориву загинули дніпропетровські родичі по материній лінії. Їхнє унікальне козацьке прізвище Непийпиво дозволило не загубитися у численних списках мобілізованих більш як століття тому.

Чоловік цікавиться надзвичайно багатьма речами. Колекціонує холодну зброю, навіть мріє сам її виготовляти. Читає історичну літературу. Ще одна його справжня віддушина – вино і виноград. На невеличкій присадибній ділянці вирощує його аж десять видів. Поряд і черешні різних сортів. А квітів навіть у холодну осінь тут скільки! Годі й уявити, яка краса панує на подвір'ї влітку. Та це вже царина дружини Галини. Вона на заслуженому відпочинку, тож залюбки займається господарськими справами. Під час розмови пригощає бринзою з козячого молока, яку виготовляють самі. Смакуємо калинове вино. Василь Іванович трохи шкодує, що зараз немає готового його улюбленого – з чорноплідної горобини.

Роздивляюся кам'яний водоспад та басейн, з'єднані цікавою схемою водозабору. Навряд чи у цілому райцентрі ще у когось є така дивовижа. За кілька метрів стоїть мурована вулична піч-коптильня. Технологія і виконання – стовідсотково авторські. Невідомо, яким чином чоловік ділить клаптики вільного від роботи часу для заняття усіма улюбленими справами. А ще він мріє про кузню, пасіку… Такому бажанню працювати і творити можна тільки по-доброму позаздрити. Немає ні найменших сумнівів, що вже зовсім скоро затишне обійстя Василя Жука «гудітиме» не тільки галасливими внуками, а й бджолами.

Солодкого вам життя і ще довгих років роботи, майстре!

Інженер прес-центру ПрАТ «Волиньобленерго»
Інна ПІЛЮК