ПРИЄДНАННЯ
ДО
ЕЛЕКТРИЧНИХ
МЕРЕЖ
ОСОБИСТИЙ КАБІНЕТ
ПОБУТОВОГО СПОЖИВАЧА

СПЛАТИТИ ONLINE
ОСОБИСТИЙ КАБІНЕТ
СПОЖИВАЧА -

ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ

Інженер Любов Грищук: «Енергетика – це моя стихія!»

За майже сорок років роботи їй підкорилися аж три технічні служби ПрАТ «Волиньобленерго». Інженер Любов Грищук віддавала всі свої знання та вміння службі релейного захисту і автоматики, чимало часу пропрацювала у групі режимів оперативно-диспетчерської служби. Наразі її величезний професійний досвід став у пригоді у відділі технологічних витрат електроенергії. Попри те, що батьки не надто вітали «технічну професію» доньки, вона стала справжнім енергетиком!

Юна випускниця Львівського політехнічного інституту 1979 року приїхала працювати за розподілом у Волинську область. Хотіла повертатися на малу батьківщину, Львівщину, але доля розпорядилася так, що і Волинь стала рідною…  

Пані Любов розповідає, що з дитинства мала здібності до точних наук. Тож те, що обрала для вступу енергетичний факультет, було цілком закономірно. Хоча, як зізнається, серед варіантів розглядала і економічний фах.

 – «Автоматизація виробництва і розподіл електроенергії» була новою спеціальністю в інституті, – каже Любов Грищук. –  Навчання подобалося.  У ті часи студенти відбували цікаву практику: були на підстанціях, на гідроелектростанціях. На практиці працювала, вручну креслила на кальках схеми. Коли повернулася в інститут на навчання, навіть зарплата прийшла!

Розповідає, що Волинь полюбила всім серцем. Здивувало, що яфини (так на Львівщині називають чорниці) ростуть не у горах, а у болоті! Вразив і Стир: у них гірські, кам'янисті річки, а тут заходиш у воду – мул! Волинь красива й чудовими озерами, запевняє пані Любов.  

 – Потрапила за розподілом у службу релейного захисту, – пригадує. –  Керівником працював Володимир Штепанек. Тоді якраз об'єднувалися сільські і міських мережі. Це був період переоснащення підприємства. Роботи було дуже багато, поновлювали всю документацію.

У 1996 році пані Любові головний інженер Володимир Панчук запропонував перейти у диспетчерську службу.

 – У службі працювала інженером групи режимів, – розповідає жінка. – Організовувала проведення режимних замірів у мережах, опрацьовувала їхні результати. Розробляла режимні заходи із зниження технологічних втрат електроенергії на її передачу (ТВЕ) в мережі 35–110 кВ.

Каже, дуже подобалося, що колективи обох служб були дуже хороші й дружні. Звичайно, у ті часи не було комп'ютерів, креслили на «простинях» – великих аркушах паперу. А це аж ніяк непросто!

До слова, на роботі пані Любов знайшла свою долю – чоловіка Юрія. Він працював інженером у тій же службі релейного захисту. Одружилися, виховали двох доньок – Емілію і Надію. Старша Емілія продовжила професійну традицію батьків – закінчила енергетичний факультет. Що цікаво, Емілію назвали на честь бабусі Меланії. Такий комплімент тещі зробив чоловік. Другу доньку Надію назвали на честь мами Юрія.   

Пані Любов пригадує, що у минулі роки часто їздили в колгосп на польові роботи. Збирали урожай, їздили на сінокоси: хлопці косили, дівчата сіно перевертали.

 – Весело було, – усміхається вона. –  У кіно майже всією службою ходили. Біля Залізничної був «Промінь». В обід хтось сходить купити квитки, а після роботи всією компанією дивилися фільм. Часто грали у волейбол.

На 8 Березня колеги ніколи не оминали увагою: завжди дарували подарунки. Пригадує, що тоді вибору квітів не було, проте мімоз вистачало. Ставили комедійні вистави, навіть чоловіки танцювали «Лебедине озеро»! Організовували виїзди по гриби. Каже, що у таких походах добре пізнаєш людей.

Та й сама пані Любов – ще та мандрівниця! Кавказ пройшла весь ногами – з півночі на південь. Їздила туди за туристичною путівкою. Розповідає, що мали проходити пішки високі перевали. Щодня тренувалися, лікарі міряли тиск, тож багатьом довелося перелітати Кавказькі гори літаком замість того, щоб пройти пішки.

На запитання, чи не шкодує, що обрала складну професію енергетика, розповідає історію про зустріч із випускниками інституту. Каже, що з її випуску після «буремних дев'яностих» небагато людей залишилися в енергетиці. Хтось став бізнесменом, хтось подався у соціальну сферу, хтось опанував іншу професію.

 – Не знаю, як доля склалася б, коли поступила би на інший факультет. Енергетика – це моя стихія. Завжди колективи чудові були, допомагали один одному. І відділ теперішній став по-справжньому своїм, – запевняє інженер, якій підкорилися усі тонкощі енергетичної справи.

Інженер прес-центру
ПрАТ «Волиньобленерго»
Інна РОЙКО