ПРИЄДНАННЯ
ДО
ЕЛЕКТРИЧНИХ
МЕРЕЖ
ОСОБИСТИЙ КАБІНЕТ
ПОБУТОВОГО СПОЖИВАЧА

СПЛАТИТИ ONLINE
ОСОБИСТИЙ КАБІНЕТ
СПОЖИВАЧА -

ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ

Професія диспетчера таки жіночих рук справа!

До останнього Євгенія Зінкевич з Рожищенської філії переконує мене у тому, що в її роботі немає нічого особливого. Працює, як усі. І навіть те, що вона єдина жінка-диспетчер у більш ніж двотисячному колективі волинських енергетиків, ані трохи її не бентежить. Каже, що на іншій роботі себе ніколи не уявляла та й зараз, аби раптом довелося обирати професію, не змінила би її нізащо. Тут усе її життя: на цій роботі сформувалася як фахівець, познайомилася з майбутнім чоловіком. Жартує, що і син виріс між робочими змінами батьків.

Євгенію Іванівну і досі майже всі колеги кличуть по-домашньому тепло і щиро Женя, хоча вона за декого з них старша ледь не удвічі. Так повелося ще з початку 1980-х років, коли жінка прийшла сюди на роботу. Зовсім юна студентка Володимир-Волинського технікуму гідромеліорації і механізації сільського господарства, яка перед цим кілька років працювала у тоді ще Луцькому районному РЕМі електромонтером з ескізування, одразу стала своєю серед рожищенських енергетиків.
Зізнається, страшно на новому робочому місці не було. Та й жінку-диспетчера чоловічий колектив зустрів привітно. Велику роль зіграло те, що ще з перших днів заснування Рожищенського району електромереж тут черговими підстанції (з яких і «виросла» згодом сучасна диспетчерська служба) працювали жінки. Багато років цій професії віддали Олександра Сидорчук, Поліна Литвин. Тож новенькій Жені залишалося тільки гідно продовжити їхню роботу.

Працювали на перших порах у крихітній кімнатці з невеликою схемою та скромним столиком. Тепер диспетчерська Рожищенської філії – одна із найошатніших на підприємстві. Тут сучасний ремонт, нове комп'ютерне обладнання. Єдине, що не змінилося з тих часів, – це розмаїття квітів на вікнах. Це беззаперечно заслуга пані Євгенії. І дотепер вона не полишає захоплення кімнатними рослинами. Зима – а в диспетчерській немов в оранжереї. У такому робочому кабінеті навіть у лютневі морози затишно та тепло.

За багато років роботи жінка навчилася справлятися з усіма сюрпризами, які приносить погода. Не ділить пори року на спокійні і проблемні. Каже, скрізь є свої переваги та недоліки.  Хоча спочатку, пригадує, було ой як непросто: «Ніч, а ти одна, і вся відповідальність за світло у районі на тобі. Але немає такого у жодній професії, чого не можна було б навчитися. Я і досі такої позиції дотримуюся і ані трохи не хвилююся, коли треба опановувати щось нове». І справді, сьогодні жінка впевнено оперує сучасними комп'ютерними програмами, якими оснащені диспетчерські служби. Зі знанням справи оцінює їхні переваги. Серед найвагоміших відзначає переадресацію дзвінків споживачів у цілодобовий кол-центр товариства. Зізнається, що раніше від основної роботи диспетчера дуже відволікало те, коли ти і бригадою керуєш, і телефоном одночасно маєш знервованим споживачам пояснювати, чому в них немає світла і коли орієнтовно воно з'явиться. Розуміла, що і там, і там справа важлива, але відповідальність за роботу підпорядкованого персоналу завжди переважала.

А ще невтомна жінка ніколи не користувалася своїм привілейованим «жіночим» становищем. Якщо графік чергування випадає на 8 Березня, жодного разу не погоджувалася на пропозиції колег-чоловіків помінятися змінами. «У них же ж теж сім'ї і їхні жінки так само чекають свята, – проти таких аргументів Євгенії Зінкевич справді не заперечиш. – І Різдво у них таке ж, як у мене, і Великдень. Правду ж вам на початку казала, що головне тільки те, який ти в роботі».

Інженер прес-центру
ПрАТ «Волиньобленерго»
Інна ПІЛЮК