РЕЄСТРАЦІЯ

ПРИЄДНАННЯ


ОСОБИСТИЙ КАБІНЕТ
ПОБУТОВОГО СПОЖИВАЧА

СПЛАТИТИ ONLINE
ОСОБИСТИЙ КАБІНЕТ
СПОЖИВАЧА -

ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ


Реставровані мотоцикли, сімейні реліквії й пасіка: який поза роботою директор Володимир-Волинської філії

Приходити на роботу о 7:00, адже о 7:45 нарада майстрів та спеціалістів – така традиція у філії зберігається досі. Так і починається кожен трудовий день директора Володимир-Волинської філії Миколи Литвинчука. Свою кар'єру у «Волиньобленерго» починав у 1990-ті електромонтером ОВБ, потім працював диспетчером, старшим диспетчером, головним інженером, а зараз очолює колектив. Він вважає, що головне в його житті – сім'я, а в роботі – позитивне ви­ рішення проблем та гарний настрій споживачів.

…У кабінеті директора щонайперше кидається у вічі оригінальне дерев'яне панно із тризубом. Поряд на стіні висить портрет Тараса Шевченка. На поличках у шафі стоять кубки – спортивні трофеї працівників філії. У кабінеті світло, просторо й затишно. Микола Литвинчук запрошує сісти, сам умощується навпроти. Дістає альбом, де є світлини з полювання, із святкувань різних заходів разом із колегами. Пан Микола усміхаючись каже, що він любитель берегти історію. Показує великі роздруковані світлини 1950-х років. Проте особливу увагу привертають фотографії із святкування Дня енергетика.

– Два роки пишемо сценарій для святкування професійного дня. Торік навіть ведучу наймали. Для кожної бригади й служби готуємо пісні та вірші з дотепами різними. Цього року треба щось нове придумувати, – розповідає директор, гортаючи альбом з фотографіями про життя філії.

Він народився у сім'ї колгоспників, після школи поступив до Володимир-Волинського сільськогосподарського технікуму, після служби в армії закінчив Львівський політехнічний інститут. Разом з дружиною Галиною виховав двох доньок – Олену та Антоніну, які після закінчення Львівського медичного інституту працюють у Володимирі-Волинському, одна провізором, друга стоматологом. Дружина вже на пенсії, допомагає виховувати онучку Віру.

Каже, довіреним йому колективом задоволений. Більшість працівників із життєвим та професійним досвідом виконують усі поставлені перед ними завдання. Додає, що при теперішній плинності кадрів важче працювати, ніж кілька років тому. Переважно кістяк філії складається із ветеранів – сім'ї Кучерів, майстра Демчука С. Ф., Романчука В. М., диспетчера Литвинчука В. Д., Фєдосєйкіна О. В. А сам Микола Литвинчук працює у «Волиньобленерго» ось уже 28 років.

– О сьомій чи пів на сьому я вже на роботі. Приходжу й думаю, як усе сформувати, бо є і заяви, і приєднання, і плани. У філії здавна заведено, що «планьорка» без п'ятнадцяти вісім, хоч це ще й не робочий час. Наприклад, коли стається аварія – ніхто додому не йде, хлопці працюватимуть до десятої, одинадцятої вечора, – каже він.

Микола Литвинчук ніколи не відмовляє у проханні допомогти, але й не терпить порушень трудової дисципліни. Найбільше цінує у людях щирість.

– Робота з людьми найважча. Приходять із скаргами чи проханнями, то у мене принцип такий – щоб людина пішла з гарним настроєм і вирішеним питанням. Поговорили і ні до чого не домовилися або й посварилися – це не мій спосіб. Але часом буває, що виходжу із себе (сміється), – розповідає директор, який після щоранкових планірок робить обхід філією, аби поздороватися з працівниками і розпитати про поточні проблеми.

Ніби на підтвердження цих слів у кабінет директора заходить споживачка. Микола Литвинчук просить вибачення за перерву в розмові й дає їй поради щодо встановлення електроопалення. За кілька хвилин жінка із словами вдячності й побажанням гарного дня зачиняє двері кабінету...

А у вільний від роботи час, як розповідає Микола Литвинчук, він любить посидіти при сході сонця на заплаві, слухаючи рейкіт жаб та спів жайворонка, подобається полювання на пернату птицю, але переважно дозвілля проводить дома – працює у саду та на пасіці, що налічує більш як десять бджолосімей. Ще одне його захоплення – реставрувати та ремонтувати старі мотоцикли.

– Важко передати відчуття задоволення, коли з купи металу, який збираєш на пунктах прийому металобрухту, ринках, за оголошеннями, народжується справжній «залізний кінь». Ця копітка робота вимагає дуже багато часу і терпіння, але коли сідаєш на мотоцикл, слухаючи звук роботи мотора, якому вже понад 70 років, мчиш польовими дорогами, вдихаючи пахощі квітучої пшениці та жита, – це відчуття не передати жодними словами, – каже Микола Литвинчук.

Запитую, як він у цих щоденних робочих клопотах знаходить час на хобі.

– У мене натура така, якщо за щось чіпляюся, то люблю доводити це до ладу. Інколи працюю над мотоциклом до дванадцятої, третьої години ночі. Якщо справа вдається, на сон і їжу увагу не звертаю, – дивує чоловік.

Микола Литвинчук захопився такими ремонтами десять років тому. За цей час повністю відреставрував п'ять мотоциклів. Роботи із відновлення одного займає майже рік.

– Справа у тому, що я розбираю мотоцикл до гвинтика, а потім починаю до купи ліпити. Одні деталі шукаю, інші викидаю, – розповідає директор, перша освіта якого – механік. До слова, він свого часу працював у колгоспі за- відувачем майстерні, тож про ремонти старих механізмів йому відомо все.

На складах металобрухту вже добре знають про його хобі. Буває, що навіть додому привозять поломані мотоцикли.

– Жінка нарікає: «Ото знову привезли!», – сміється.

Із дружиною Галиною усі хатні справи роблять разом. Розділення – ота робота чоловіча, а та – жіноча, яку виконувати нібито негоже, немає.

– Прекрасно розумію, що в жінки набагато більше роботи, як у чоловіка. Він ставить себе – я попрацював на роботі, я прийшов додому і більше мене нічого не цікавить. А такого бути не може. Бо жінці потрібно і наварити, і попрати, і поприбирати, і доглянути дітей, а якщо ще є город, то й там попрацювати… – каже справжній господар.

На жаль, на розмову до директора Володимир-Волинської філії потрапила восени, коли квітники вже підготували до зими. А влітку подвір'я Литвинчуків майорить квітковим різнобарв'ям. Дружина Галина вирощує троянди, у той час усі підвіконня в хаті обставлені горщиками із квітами. Щоправда, така окраса будинку теж вимагає чимало роботи, проте й за квітами Микола і Галина доглядають теж разом.

Коли на подвір'ї у Миколи Литвинчука побачила два блискучі мотоцикли, важко було втримати захват від виконаної роботи! Перше запитання, що відразу напросилося: чи просять у нього купити ці красені? На що відповів, що реставрує їх не для бізнесу, а щоб утілити душу. Зараз майстер теж працює над мотоциклом, ще один віддав на фарбування.

– Переважно «їжаками» займаюся – ИЖ-49 і ИЖ-56. Найстарішому мотоциклу 70 років. Той, що постійно їжджу, 1959 року випуску, мій одноліток, – вражає чоловік.

До речі, Микола Литвинчук «вигулював» результат копіткої праці й на роботу – двічі приїжджав відреставрованим мотоциклом. А так зазвичай використовує його у господарських справах і для ще одного захоплення – мисливства та риболовлі. Каже, що ці заняття його більше цікавлять не як сам процес, а компанія, яка збирається.

 – Ми маємо про що поговорити і що згадати. З цими людьми ходжу на полювання дуже давно, – ділиться мисливець із тридцятирічним досвідом.

Зараз чоловік більше захоплюється розведенням бджіл. Має пасіку із 14 вуликів, поряд якої посадив чималий садок. Бджолярську справу перейняв від діда Терентія. А той чоловік був майстром на усі руки – шив чоботи, дерев'яні відра робив, плів капелюхи. Тож Миколі було у кого перейняти уміння. Каже, що часто згадує, як із дідусем косили росянисті покоси під час сходу сонця… Додає, що вдячний своїм батькам, які ще з дитинства прищепили йому любов до праці. А традиції у родині Литвинчуків свято бережуть. Чоловік показує сімейну реліквію – військовий білет дідуся Терентія. На пожовклих сторінках напис: «Царська армія, Балтійський флот, 1917 рік. Кочегар». Цю любов до історії директор виявляє і в роботі – у його кабінеті зберігається збільшена світлина 1950-х років, на якій зображені першопрохідці електрифікації міста і району.

Запитую, де бере час і натхнення після важких трудових буднів на всі ці захоплення.

– Мені це цікаво. Є результат, і я ним задоволений, – каже чоловік, який будь-яку справу доводить до кінця.

Інженер прес-центру ПрАТ «Волиньобленерго»
Інна РОЙКО